Ендометріоз. Пошуку оптимального діагностичного інструмента.

 

Ендометріоз - одне з найпоширеніших гінекологічних захворювань серед жінок репродуктивного віку, поступаючись за рівнем  розповсюдженості лише запальним процесам жіночих полових органів та доброякісним пухлинам матки (міомам).

Згідно зі статистикою ВООЗ, ендометріозом страждають близько 10% всіх жінок дітородного віку.

Патологія виникає при міграції часточок внутрішнього шару матки (ендоментрію) в інші місця - найчастіше в яєчники, фаллопієві труби та інші органи. Причини таких процесів до кінця не зрозумілі.

Основними клінічними проявами ендометріозу являються сильний біль під час й після менструації, хронічний тазовий біль, здуття живота, нудота тощо. До  найпоширеніших ускладнень хвороби відноситься безпліддя, постійний больовий синдром, погіршення якості життя.

Попри поширеність патології, на встановлення кінцевого діагнозу можуть знадобиться декілька років. Так у США, термін діагностики ендометріозу може тривати до 7 років - від появи перших симптомів до кінцевого діагнозу.

Таким чином рання діагностика ендометріозу являється серйозною клінічною проблемою, а також проблемою всієї системи охорони здоров'я.

Враховуючи важливість проблеми, група науковців медичного коледжу Шмідта Флоридського Атлантичного університету, США, проаналізували сучасні методи й  визначили найбільш перспективні підходи для ранньої діагностики ендометріозу.

Результати аналізу були опубліковані в журналі "The Journal of Reproductive Medicine, Gynaecology & Obstetrics".

Один з дослідників зазначає: "На сьогодні, діагностика ендометріозу базується на анамнезі й ретельному огляді пацієнтки. Для підтвердження діагнозу проводять фізикальне обстеження зовнішніх і внутрішніх жіночих статевих органів, УЗД малого таза та черевної порожнини (трансвагінально й трансабдомінально ), МРТ та лапароскопію".

"Лапароскопічне хірургічне втручання вважається золотим стандартом в діагностиці ендометріозу, але  це досить дорогий метод і він несе потенційні ризики, які характерні для всіх хірургічних операцій. Крім того, точність діагностики при лапароскопії залежить від досвіду хірурга й стадії хвороби. А неінвазивні методи такі як МРТ та трансвагінальне УЗД ефективні лише на пізніх стадіях ендометріозу".

Також був розроблений лабораторний тест на біомаркери ендометріозу, таких як фрагменти мРНК у крові та слині, але вони показали низьку точність.

Перспективним додатковим неінвазивним методом, що може покращити ситуацію, науковці вважають електровісцерографію, оцінка функціональних змін на основі електричної активності внутрішніх органів черевної порожнини.

Це метод активно використовується в кардіології (електрокардіографія), неврології (електроенцефалографія, електроміографія). А також активно впроваджуються в інших клінічних сферах.

Наприклад, в гастроентерології - електрогастрографія, реєстрація зміни електричних потенціалів гладких м'язів шлунка та кишківника.  При ендометріозі цей метод може допомогти в оцінці функціональних порушень органів малого таза.

На сьогодні цей діагностичний метод широко не використовується в гінекології, але у майбутньому він може стати звичним інструментом в ранній діагностиці ендометріозу.

По матеріалах онлайн ресурсу healthcare-in-europe.com