Рак щитоподібної залози займає від 1 до 3% у загальній
структурі онкологічної патології, водночас - це одна з найпоширеніших пухлин
ендокринної системи. При чому рівень захворювання постійно зростає через
забрудненість навколишнього середовища й неправильний спосіб життя.
При ранній й точній діагностиці (рак 1-2 ступеня) й
своєчасному лікуванні, показники виживання у 5-ти річний період складають близько
100%. Однак у майже половині випадків діагноз встановлюється на більш пізніх
стадіях, тому залишається актуальною проблема своєчасної діагностики, як самої
пухлини так і залучення прилеглих лімфатичних вузлів.
Діагноз ставиться на основі анамнезу, фізикального
обстеження, УЗД щитоподібної залози й позитивного гістологічного зразка. І хоча
ультразвукове обстеження являється найпоширенішим методом, він має свої
обмеження.
Сучасні інноваційні технології, зокрема радіоміка, можуть
кардинально змінити ситуацію в цій галузі, забезпечуючи точну діагностику вже
при першому обстежені.
У науковій статі, опублікованій на онлайн ресурсі Academic Radiology, проводиться аналіз клінічних досліджень з використання радіоміки, її
переваги й недоліки, перспективи застосування.
УЗД щитоподібної залози й
радіоміка
Ультразвук широко використовується для діагностики раку
щитоподібної залози завдяки візуалізації в режимі реального часу, доступності,
відсутності іонізаційного навантаження.
Однак його чутливість, особливо при виявленні злоякісного
процесу в лімфатичних вузлах у центральній ділянці шиї, є недостатньою, що
призводить до додаткових травматичних обстежень - тонкоголкової аспіраційної
біопсії тощо.
Ситуацію може виправити радіоміка, одним із напрямів
діагностичної візуалізації, що поєднує в собі радіологію, математичне
моделювання та програмне забезпечення з алгоритмами штучного інтелекту.
Основним поняттям радіоміки являються біомаркери зображень, що вираховуються на
основі аналізу текстури цифрових зображень.
Тобто радіоміка перетворює стандартні медичні зображення
у багатовимірні дані, вирізняючи деталі, які недоступні для людського ока -
текстуру й форму тканин тощо. Ці дані можна аналізувати за допомогою штучного
інтелекту для трактування клінічних результатів.
Інтеграція технологій радіоміки з ультразвуковим
обстеженням допоможе краще діагностувати рак щитоподібної залози й передбачити ймовірність
ураження лімфатичних вузлів, зменшуючи потребу в інвазивних процедурах і покращуючи
передопераційне планування. Однак аналіз клінічних даних показує, щоб ця
технологія стала стандартним інструментом діагностики, потрібно розв'язати ряд
проблем.
Радіоміка. Обмеження в застосуванні.
Однією з головних перепон для провадження радіоміки в
клінічну практику являється відсутність стандартів в ультразвукових протоколах.
Різні ультразвукові апарат, налаштування, протоколи видають зображення різної
якості, що значно впливає на побудову коректних моделей. Крім того, регіон
інтересу (ROI) на ультразвуковому зображенні часто обирається лікарем-сонологом,
породжуючи велику варіативність.
Ще одна проблема полягає в складності самих радіомічних
моделей. Технологія генерує багато інформації, яка може не мати клінічної
цінності. Це може привести до того, що статистична модель буде працювати в
лабораторних умовах, але при широкому клінічному застосуванні буде здавати
збої.
Висновок
Інтеграція радіоміки з діагностичним
ультразвуком має великі перспективи для підвищення точності виявлення раку
щитоподібної залози та метастазів у лімфатичних вузлах, пропонуючи неінвазивну
альтернативу традиційним методам діагностики. Однак технологія все ще перебуває
на початковій стадії і має значні проблеми.
Але з огляду на триваючі
дослідження та технологічний прогрес, радіоміка ймовірно скоро стане рутинним
інструментом діагностики раку щитоподібної залози, покращуючи результати
лікування і зменшуючи потребу в інвазивних процедурах.
По матеріалах healthmanagement.org